Категорії

 

 

Вітаємо Вас на сайті Вознесенської сільської ради !

 

                                                          

Вознесенській сільській раді підпорядковані: Вознесенсье, Канівщина, селище Пальміра та Петровського (Степове з 2016 року)

     Село Вознесенське розташоване за 18 км від райцентру м.Золотоноша. Населення складає 3950 осіб.

     Поблизу села виявлено кургани історико-культурної цінності доби бронзи.

Коротка  історія села

     Наприкінці ХVII ет. на місці нинішнього села Вознесенського була вільна слобода. У 30-х роках ХVIII ст. її віддано у володіння черкаському генералу поміщику Штофелю. У «Генеральному слідстві Переяславського полку»

1729-1730 рр. записано: "Слобідкою над річкою Згар'ю, 15 дворів, володіє іноземний генерал-квартирмейстер Штофель по купчій". За прізвищем цього поміщика (в народній переробці) і названо село Штомпелівкою. Така назва збереглася до середини XIX ст., Потім  Штомпелівкою перейшла до графів Капністів, з родини яких походить російський поет і драматург Василь Капніст. _

    У 1778 р. в селі було 15 дворів і 78 мешканців.

    Пізніше село перейменовано у Вознесенське на честь новозбудовалої церкви,  що відкрилась у 1820 р. за престольним релігійним святом Вознесіння.

    Після подій 1917 р. село Вознесенське загальними зборами громадян перейменовано в Луначарське. Ця назва проіснувала два роки.

    Тут у родині фельдшера, у 1859 р. народився український поет Кесар Олександрович Білиловський.

    Перед реформою 1861р. село було поділено на дві частини. Однією володів  Капніст, другою — поміщик Білуха,

   За переказами родини колишнього управляючого маєтком  Денисенка Кузьми Никифоровича, село Пальміра названо поміщиком Капністом, яке пізніше перейшло до поміщика Гайворонського, котрий переважний час мешкав у м.Санкт- Петербург.    Санкт- Петербург часто називали Північною Пальмірою.

   З власних міркувань поміщик Гайворонський часто називав своє помістя південною Пальмірою ,  а саме село - містечком. Забудова велась однією центральною вулицею , яка проходить паралельно річці. На її правому березі на схилах лівого берега стояв дубовий ліс, який простягнувся на декілька кілометрів. Тут на схилах ріс чудовий парк та сад, де вирощували навіть виноград.

Поміщик Гайворонський був амбіційною та впливовою людиною. За його участі залізнична станція, що за планом розташовувалась на землях с.Вознесенське, названа Пальмірою, функціонує і сьогодні. У його селі побудована цегляна початкова школа, яка ще за повоєнних часів називалася - Пальмірська початкова школа.

    У парку стояв гарний, схожий на замок, двоповерховий будинок з 42 кімнатами, що мав дві високі башні, балкони з колонами та статуями.   У ньому знаходилась велика бібліотека, яка в 1917 р. була частково розібрана, а частково спалена разом з палацом. Парк і дубовий сад було знищено після 1917 р., а вікові дуби зрізані комунарами на дрова для забезпечення парових установок.

    Після реформи 1861 р. селяни одержали невеликі земельні наділи ( 3 десятини на двір). У пошуках кращої долі із с.Вознесенського двічі селяни масово переселялись до Сибіру.

    У 1905 р. відбулося повстання серед селян-малоземельників, очолюване Травуцьким та Заярним. Бунт придушили, а двох ватажків заслали до Сибіру.

    У 1913 р. в селі налічувалось 1590 осіб.

    У лютому 1917р. тут було заарештовано всіх військових.    Протягом 1918 р. в село заходили війська Скоропадського, Петлюри, потім німців.

    Із встановленням нової влади першим головою сільради був Тимофій Калашник. Село як центр волості об'єднувало 20 сіл, головою волосного комітету обрано Трохима Степанчука.

У 1929-1930 рр. почали утворюватись колгоспи і на території села їх було п´ять.

З  1941 р. по 1943р.  в  селі діяли фашистські окупанти.

 На фронт пішло 778 селян,  323 із них не повернулися додому.

  22 вересня 1943 р.  с.Вознесенське звільнено воїнами 9 бригади 3-го

Сталінградського механізованого корпусу. Під час бою загинуло 58 бійців.

  У 1958 р. в селі утворено РТС. Заснована у 1930 р.  МТС мала лише декілька тракторів, пізніше 118 тракторів та 28 комбайнів.

  У 1965 р. Овчаренко Іван Петрович,  голова колгоспу " Червоний прапор нагороджений  орденом ´´ За трудову доблесть´´,  Дробот Микола Миколайович  "Орденом Леніна",  доярки Марія Кузьмівна Денисенко та Ворона Ганна Павлівна удостоєні почесного звання ´´ Майстер золоті руки´´.

 За час роботи в колгоспі ''Червоний прапор´´   одержали нагороди:

 -"Орден Леніна´´  - Минченко Марія Миколаївна, Скороход Григорій Юхимович;   

 - орден ´´ Трудового Червоного прапора´´  - Овчаренко Іван Петрович;

 - орден "Трудової слави´´  - Макаренко  Ніна Андріївна.

  Також нагороди мають і працівники інших підприємств:

- орден "Трудового Червоного прапора´´  - Назаренко Петро Климович, Литвинен ко Зінаїда Іванівна, Бондаренко Юрій Порфирович, Волков Віктор Петрович, Зайцева Марія Гивівна  (Пальмірський цукровий завод) ,Макаренко Яків Петрович ( голова сільської ради , 27 років стажу);

- орден  ´´ Трудової слави´´  — Герасименко Степан Степанович (Пальмирське РТП), Костогриз Іван Іванович ( учитель Вознесенської школи); Заруба Петро Іванович, Маршук Іван Григорович,  Шкіль Іван Пилипович, Гринько Григорій Миколайович ( Пальмірський цукровий завод);

- орденом ´´ Знак пошани´´  - Возний Михайло Степанович, Черненко Михайло Миколайович, Вивальнюк Вадим Порфирович ( Пальмірський цукровий завод),

Бузирьов Станіслав Васильович, Кир'яченко Микола Макарович ( Пальмирське РТП), Макаренко Яків Петрович (сільська рада).

  У 1965 р. село електрифіковано, збудовано хлібопекарню, яка за добу випікала 3-4  тонни хліба, забезпечувала 8 навколишніх сіл.  Але у 1973р. її було закрито. Зараз там один з найбільших цехів РТП.

  У 1965 р. було збудовано цукровий завод. Під його будівництво пішло 65 га землі.

  У 1970 відкрито сільський клуб.

   На сьогодні в селі є дві середні школи, де  навчається близько 280 дітей,

два будинки  культури,  будинок пристарілих,  два дитячі садки (один з них законсервовано на зберігання),  дві бібліотеки, ФАП,  Лікарська амбулаторія сімейної медицини  та терапевтичне відділення №2 Золотоніської ЦРЛ .

   Працюють сільськогосподарську підприємства : СТОВ ”Пальміра”, Золотоніська сортовипробувальна станція, СТОВ „Пальміравідгодівля”, ТзОВ „Кристал-05”, фермерські господарства .

  Працюють підприємства : філія „Золотоніська ТОВ СП „НІБУЛОН”, ТДВ ”Пальмірацукор”, ВАТ ”Пальмирське РТП”(сільгосптехніка), Пальмирська ХПД ДП „Златодар”, ДБК „Долина бажань”, паливний склад ТОВ «Черкаська енергетична компанія , Пальмірський ТОВ „Комунальник”, залізнична станція Пальміра та інші.

]   Відомими людьми,  вихідцями з села є:

  • Коваленко Петро Іванович - академік Української академії аграрних наук, доктор технічних наук, професор, відомий вчений-рідротехнік в галузі меліорації і водного господарства, автор численних наукових праць, монографій та винаходів. Академік Російської сільськогосподарської академії наук , італійської сільськогосподарської академії, член виконавчого комітету Міжнародної Комісії з іригації і дренажу, заступник Європейської регіональної групи цієї Комісії. Нагороджений: орденом "Знак пошани", медалями , лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії Української академії аграрних наук, заслужений діяч науки і техніки України;
  • Овчаренко Павло  Васильович, - доцент філіалу Московського авіаційного інституту в м.Ахтюбінськ;
  • Іванченко Станіслав Васильович — кандидат технічних наук;
  • Дудник Валерій Миколайович - артист Національного академічного драматичного театру ім.Франа м.Киі;
  • Денисенко Володимир Миколайович — краєзнавець, поет, автор збірки "Усміхніться земляки'' та інших:
  •  Зубаньов  Юрій Степанович - поет-аматор, автор збірок " Біла моя черешня" , "Черкащина -Зоряний краю". Співпрацював з шполянським композитором В.С.Постолака, відома їх пісня " Пісня солдат чорнобильців";
  •  Бас Леся Дмитрівна - кандидат історичних наук;
  • Кошова Інна Олексіївна - кандидат філологічних наук;
  • Кононенко Володимир Володимирович - кандидат сільськогосподарських наук;
  • Кочерга Олександр Борисович - заступник завідуючого відділом з питань звернень громадян Верховної Ради України;
  • Ясир Микола Іванович - служив на Памірі на кордоні з Афганістаном. У серпні 1981 р. І був тяжко поранений у бою з душманами. Помер 24 серпня 1981 р.Посмертно нагороджений орденом "Червоної зірки". На честь воїна названа вулиця на якій він Народився.
  • Курятник Віра Григорівна - заслужений працівник промисловості України.
  • Макаренко Володимир Миколайович - заслужений вчитель України.

      Проживали на території сільської ради:

 Потапенко Володимир Михайлович - Заслужений лікар України (помер); Шмагайло Юхим Данилович - заслужений працівник промисловості України, 33 роки очолював Пальмірський цукровий завод з початку його будівництва (помер);